# Інший кінець періоду здорового життя: самокеровані здорові роки та усувна затримка

**Віталій Чобан** ORCID: 0009-0002-2770-9127, Незалежний дослідник, Варна, Болгарія. Контакт: <choban.science@gmail.com>.

*Препринт. Не рецензовано. Висновки не остаточні; це не медична порада і не рекомендація жодній конкретній людині.*

> Версія 2, 2026-11-15. Ліцензія: CC BY 4.0, <https://creativecommons.org/licenses/by/4.0/>.
>
> Цитувати як: Чобан, В. (2026). *Інший кінець періоду здорового життя: самокеровані здорові роки та усувна затримка* (Версія 2) [Препринт]. Zenodo. <https://doi.org/10.5281/zenodo.24243116>
>
> Авторський переклад з англійської. Оригінал: <https://doi.org/10.5281/zenodo.24243100>
>
> Це повний текст препринта у форматі Markdown. Вебсторінка: <https://choban.science/uk/papers/self-directed-healthy-years>. PDF і запис: <https://doi.org/10.5281/zenodo.24243116>.

## Анотація

Здатність керувати власним життям людина має не від народження: вона приходить пізніше. Затримка на шляху до неї може коштувати років здорового самокерованого життя, анітрохи не скорочуючи самого життя. Її вивчають як частину переходу до дорослості, а там, де її нав'язано, — як очікування дорослості (waithood). Спричиняти її можуть економічна скрута та інші бар'єри, можливо, сім'я або уникання з боку самої людини. Дослідження продовження життя здебільшого намагаються відсунути кінець здорового життя; ця стаття розглядає інший кінець. Роки, коли людина водночас здорова і самокерована, тобто готова й реально спроможна керувати власним життям, я називаю *самокерованими здоровими роками*. Мета не в тому, щоб дорослішати швидше. Дуже ранні переходи, як-от раннє батьківство, пов'язані з гіршим здоров'ям у подальшому житті, пізній перехід може відображати перевагу, а роки до самокерованості мають власну цінність. Важить те, чи затримку нав'язано, чи її обрано, а не те, скільки вона триває. Я стверджую, що затримка має ціну, якої показники очікуваної тривалості здорового життя окремо не показують, і що частина цієї затримки зумовлена перешкодами, яких людина не може усунути сама. Оскільки самокерованість тут вимагає реальної спроможності, такі перешкоди затримують її за визначенням; наскільки велика ця затримка і чи знижують ці перешкоди також готовність людей, є емпіричними питаннями. Усунення таких перешкод могло б зробити самокерованими більше здорових років життя без жодного біомедичного відкриття. Цей виграш не додає ні років життя, ні років здоров'я, тому він доповнює геронауку, а не замінює її. Щоб цю тезу можна було перевірити, я визначаю популяційний показник, міру усувної затримки і правило беззбитковості для підготовки. Чи можна таку затримку зменшити на практиці і чи поліпшило б це ще й подальше здоров'я, не перевірено, тож я формулюю прогнози, які, якщо не справдяться, покажуть, де саме ця теза хибна.

**Ключові слова:** самокеровані здорові роки; усувна затримка; перехід до дорослості; становлення дорослості; очікування дорослості (waithood); період здорового життя; очікувана тривалість здорового життя; продовження життя; громадське здоров'я.

## 1. Вступ

Тридцятирічна людина прожила 30 років, але не 30 років, протягом яких могла керувати власним життям. За таким підрахунком людина, яка досягла цієї межі у 18, мала дванадцять таких років, а та, яка досягла її у 25, мала п'ять. Ця стаття не стверджує, що один із цих двох варіантів кращий; вона обстоює думку, що різниця має значення, що показники очікуваної тривалості здорового життя її не показують і що частини її, можливо, можна уникнути.

Дослідження довголіття дедалі частіше мають на меті подовжити здорову частину життя, а не лише його тривалість. Розрив між очікуваною тривалістю життя та очікуваною тривалістю життя, скоригованою на стан здоров'я (HALE), який у 2019 році у світі оцінювали в 9,6 року, вважають центральною проблемою (Garmany & Terzic, 2024). Більшість досліджень довголіття зосереджена на завершальній частині життя. Як зазначає Kaeberlein (2018), з поширеного визначення випливає, що період здорового життя (healthspan) є «проміжком хронологічного часу, що починається від народження». Якщо рахувати від народження, здається, що на початку виграти нічого. Проте початок таки має значення для одного питання: скільки часу людина має на те, щоб керувати власним життям при доброму здоров'ї.

З другої половини XX століття перехід до дорослості в Сполучених Штатах подовжився (Hayford & Furstenberg, 2008). Там частка тридцятирічних, які здійснили всі п'ять основних рольових переходів (вихід з батьківського дому, завершення навчання, фінансова незалежність, шлюб і батьківство), між 1960 і 2000 роками знизилася з 77 % до 46 % серед жінок і з 65 % до 31 % серед чоловіків. Без урахування шлюбу та батьківства зниження було значно меншим: з майже 85 % до майже 75 % серед жінок і приблизно з 82 % до 70 % серед чоловіків (Furstenberg et al., 2004). Ці тенденції стосуються фактично набутих ролей, а пізніші шлюб і батьківство не є тією затримкою, про яку йдеться в цій статті. Чи стали люди також пізніше готовими й спроможними керувати власним життям, невідомо. Довший перехід має власну літературу в психології та соціології (Arnett, 2000; Côté, 2000). Ще один напрям досліджень, започаткований на Близькому Сході та в Африці, описує затримку, нав'язану браком роботи і засобів для створення власного домогосподарства, і називає її waithood, тобто очікуванням дорослості (Honwana, 2012; Singerman, 2007). Наскільки мені відомо, ці дослідження рідко пов'язували з очікуваною тривалістю здорового життя.

Ця стаття не наводить нових даних. Вона пропонує визначення, дві міри, правило беззбитковості для підготовки і низку прогнозів, які можуть не справдитися. Частина центрального твердження справджується за визначенням (розділ 2.2), тож залишається показати, наскільки велика усувна затримка і чи допомогло б її зменшення. Там, де ця затримка походить від структурних бар'єрів, вона перетинається з тим, що література про очікування дорослості називає вимушеним очікуванням (involuntary waithood). Ця стаття додає до неї три речі: визначення через спроможність, а не через ролі; інші джерела затримки; і підрахунок у здорових роках.

Наведені нижче дані є вибірковим наративним оглядом, а не систематичним: це цільовий пошук окремих джерел і пошукові запити в PubMed, Europe PMC, OpenAlex та CORE між 2 і 6 листопада 2026 року, а також перевірка PsycINFO на наявність праць, що пов'язують перехід до дорослості з очікуваною тривалістю здорового життя, де пошук в анотаціях за поєднанням термінів з обох тем не дав жодного запису. Пошук за словом waithood в OpenAlex, CORE, PubMed і Europe PMC 12 листопада 2026 року не виявив жодної праці, яка використовує очікувану тривалість здорового життя.

## 2. Чого може коштувати затримка

### 2.1 Самокерованість і самокеровані здорові роки

Єдиного критерію дорослості немає. Вік повноліття за законом коливається від 15 до 21 року незалежно від індивідуальної зрілості (Knežević, 2018). Жоден окремий рольовий перехід не є ні необхідним, ні достатнім для статусу дорослого (Hayford & Furstenberg, 2008), тож якби шлюб і батьківство вважали обов'язковими, багатьох спроможних дорослих довелося б зарахувати до ще не дорослих. У дослідженнях, переважно американських, самі молоді люди на перше місце ставлять прийняття відповідальності за себе та самостійне ухвалення рішень і майже так само високо ставлять фінансову незалежність (Arnett, 2000). Дослідження розвитку теж не дають чіткої межі: за даними одномоментного (поперечного) дослідження в одинадцяти країнах когнітивна здатність досягала дорослого рівня близько 16 років, а психосоціальна зрілість у більшості з них — після 18 (Icenogle et al., 2019), а інші стверджують, що молоді дорослі «внутрішньо і фізіологічно ще не є дорослими» (Hochberg & Konner, 2020). Якщо вони мають рацію, то більша частина затримки є необхідною.

Тому я розмежовую три речі. *Готовність* охоплює особисті здатності, значну частину того, що в дослідженнях розвитку називають психосоціальною зрілістю: саморегуляцію, планування, оцінювання наслідків, відповідальність за себе і перед іншими. До неї належить і здатність діяти згідно зі своїми виваженими бажаннями попри тяжкі переживання, тому паралізувальне уникання є браком готовності. Вимірювати її треба чимось іншим, ніж сам факт, що людина залишається залежною, інакше виникло б хибне коло. *Можливість* означає реальну змогу діяти згідно з цими бажаннями, зокрема жити самостійно, якби людина так вирішила. Враховується те, що людина могла б зробити з варіантами, відкритими для неї вже зараз, зокрема змінивши те, на що вона витрачає свій час; варіанти, які відкрила б лише подальша підготовка, не враховуються, інакше вважалося б, що кожен, хто ще навчається, уже має таку змогу. Що саме вважати самостійним життям, є умовністю, яку в оцінках слід зазначати і варіювати. *Набуті ролі* охоплюють ролі, які людина фактично взяла на себе, як-от вихід з батьківського дому чи стабільний дохід. **Самокерованість** тут означає готовність разом із можливістю і не залежить від набутих ролей.

Ці розмежування спираються на підхід спроможностей (capability approach). Готовність відповідає тому, що Nussbaum (2000) називає внутрішніми спроможностями (internal capabilities), «зрілими станами готовності». Самокерованість є комбінованою спроможністю (combined capability) в її розумінні, тобто «внутрішніх спроможностей, поєднаних з належними зовнішніми умовами для здійснення функції», тут функції керування власним життям. Набуті ролі відповідають функціонуванню, тобто тому, що людина фактично робить.

Якби враховувалися набуті ролі, людину, яка могла б піти з батьківського дому, але вирішила залишитися, довелося б вважати несамокерованою, а сімнадцятирічній людині, змушеній утримувати сім'ю, приписати самокерованість. Готова людина, якій не по кишені жити самостійно, у цьому технічному сенсі ще не є самокерованою, хоча їй самій нічого не бракує: перешкода лежить поза людиною. Те саме стосується й пізніших етапів життя: людина, яка залишається вдома, щоб виховувати дітей, і яку утримує партнер, залишається самокерованою, доки самостійне життя є для неї реальним варіантом; а де це не так, бракує можливості, а не чогось у ній самій. *Перехід* нижче означає набуття дорослих ролей.

**Самокеровані здорові роки** (SDHY, від англ. self-directed healthy years) — це роки, коли людина водночас здорова і самокерована. Для одного неперервного періоду здоров'я та самокерованості:

SDHY = (вік наприкінці періоду здорового життя) − (вік на початку самокерованості)

Ця форма є концептуальним прийомом, адже здоров'я не є бінарним, а для періоду здорового життя «немає загальноприйнятих чи валідованих метрик» (Kaeberlein, 2018). Розгляньмо двох людей, у яких період здорового життя закінчується в 60 років: одна самокерована з 25 років, друга — з 35. Перша має 35 самокерованих здорових років, на 40 % більше, ніж 25 років у другої. Щоб отримати такий самий виграш з іншого кінця, довелося б відсунути кінець періоду здорового життя до 70 років. Якщо затримка другої людини була нав'язана, цей виграш був доступний без продовження життя. Якщо ж її було обрано, наприклад, як довше навчання людини, яка без нього ще не могла б жити самостійно, або вона була потрібна для відновлення, то це не та затримка, про яку йдеться в цій статті. Людина, яка могла жити самостійно, але вирішила вчитися, була самокерованою весь цей час і лише пізніше взяла на себе дорослі ролі.

Ці роки варто рахувати окремо, зважаючи на все, що стає можливим завдяки їм, хоча я не стверджую, що здоровий рік, прожитий ще без самокерованості, загалом вартий менше. У такому році людина не має нагоди керувати власним життям, і якщо сама вона цього не схвалила б, то це втрата, але лише в цьому відношенні. Це близько до підходу спроможностей, який запитує, що люди насправді спроможні робити і ким бути, а не лише наскільки вони задоволені (Nussbaum, 2000; Sen, 1985).

### 2.2 Звідки береться затримка

Затримка є усувною, тобто такою, якої можна уникнути, коли людина готова або могла б бути готовою за розумної підтримки, але на заваді стоїть перешкода, яку можна усунути. Критерієм тут є спроможність: чи могла б людина вчинити інакше, якби захотіла, а не те, як вона сама пояснює, чому залишається. Для окремої людини цього остаточно встановити не можна, але частково це можна перевірити ззовні (розділ 5.2). Затримка може виникати з трьох боків, які часто поєднуються.

**Структурні бар'єри.** Недоступне житло, брак стабільної роботи, неліковані проблеми з психічним здоров'ям та інвалідність без належної підтримки можуть утримувати в залежності людину, яка готова або могла б бути готовою за підтримки. Там, де бар'єри економічні, це перетинається з тим, що називають *waithood*, очікуванням дорослості. Термін запроваджено для молодих людей на Близькому Сході, які і в двадцять, і в тридцять з лишком років залишаються неодруженими і фінансово залежними від своїх сімей, поки заощаджують на витрати, пов'язані зі шлюбом (Singerman, 2007). Для Африки його описано як «вимушену затримку в досягненні дорослості», за якої молоді люди не можуть знайти роботу, одружитися чи створити власну сім'ю (Honwana, 2012). Пізніші праці розрізняють очікування ненавмисне і заплановане, як-от коли жінки відкладають шлюб заради освіти і кар'єри (Smith-Hefner & Inhorn, 2020). Очікування дорослості визначають через ролі, насамперед шлюб, які тут належать до набутих ролей, тож ці два поняття перетинаються, але не збігаються. Вимушене очікування є окремим випадком усувної затримки там, де воно залишає готову людину без засобів для самостійного життя; там, де людина з такими засобами чекає лише на шлюб, воно ним не є.

Кількісні дані про ці бар'єри походять зі Сполучених Штатів і Великої Британії. За даними по штатах США за 1960–2011 роки, кожен із трьох чинників (менша кількість робочих місць, нижча заробітна плата і вища орендна плата), за оцінками, окремо збільшував частку молодих дорослих, які живуть з батьками. У симуляції цього дослідження разом вони пояснюють приблизно від 60 % до 80 % зростання цієї частки з 1970 по 2011 рік серед чоловіків і від 45 % до 65 % серед жінок залежно від віку, а оцінки мало змінювалися, коли враховували шлюб і навчання (Matsudaira, 2016). За британськими панельними даними, вищі регіональні ціни на житло сповільнювали вихід з батьківського дому і сприяли поверненню, тоді як вищий власний дохід молодої людини діяв навпаки (Ermisch, 1999). Жодне з цих двох досліджень не вимірює готовності. Оскільки самокерованість охоплює можливість, бар'єри для можливості затримують її за визначенням; наскільки велика ця затримка і чи затримують бар'єри також готовність, є емпіричними питаннями. Молоді люди, які перебувають під опікою служб психічного здоров'я, у прийомних сім'ях чи в системі правосуддя, а також ті, хто має інвалідність або хронічну хворобу, під час цього переходу часто раптово втрачають допомогу, яку отримували, хоча станом на 2010 рік перевірено було небагато втручань (Osgood et al., 2010). Пізніший систематичний огляд 14 рандомізованих або квазіекспериментальних досліджень молодих людей, які виходять із системи опіки (усі, крім одного, проведено в Сполучених Штатах), визнав дані недостатніми, щоб рекомендувати якийсь підхід (Taylor et al., 2024).

**Сім'я.** Батьки можуть сприяти цьому по-різному. Тут розглянуто один шлях: гіперопіку, яка позбавляє практики ухвалення рішень. Надмірна батьківська опіка слабко пов'язана з тривожністю та депресією дітей, і здебільшого це дані поперечних досліджень (r близько 0,16 і 0,20; Hu et al., 2025). Проте систематичний огляд визнав докази причинності недостатніми (Vigdal & Brønnick, 2022); у дослідженні китайських студентів з повторними вимірюваннями (перехресно-лагова модель) емоційні проблеми передували так званому гелікоптерному батьківству, а не навпаки (Gao et al., 2023); а в попередньо зареєстрованому нідерландському дослідженні 2229 підлітків гіперопіка, як її сприймали вони самі, була пов'язана з їхнім функціонуванням переважно в той самий час, а не в наступні роки (Arslan et al., 2023). Жодне з цих досліджень не вимірювало самої готовності. Те, що гіперопіка може її затримувати, широко припускають у теорії, але це залишається недоведеним.

**Сама людина.** Щодо вибору можна помилитися в обидва боки. Перехід має бути вільно обраним, і очікування, яке людина сама схвалює, втратою не вважається. Деякі дані з цим узгоджуються: серед 224 бельгійців віком 22 і 23 роки автономна мотивація щодо свого способу проживання була тісніше пов'язана з благополуччям, ніж сам спосіб проживання, хоча ті, хто жив самостійно, були ним більше задоволені (Kins et al., 2009).

Але слова «це мій вибір» ще не роблять вибір вільним, і на це є щонайменше п'ять причин. *Страх:* люди уникають рішень, відкладаючи їх або нічого не роблячи (Anderson, 2003), а клінічний досвід свідчить, що тривога може підтримувати уникання, а пристосування батьків до уникання його підкріплює (Lebowitz, 2016), хоча «невдалий старт» (failure to launch), ярлик для дуже залежних від батьків дорослих дітей, залишається маловивченим (Calentino et al., 2026). *Тиск:* людина може залишатися, бо батьки заперечують або бо піти означало б для неї виявити нелояльність; такі мотиви Kins et al. (2009) відносять до контрольованих. *Змирення:* бажання можуть пристосовуватися до скрутного становища людини (Sen, 1985), тому людина, яка застрягла вдома, може перестати хотіти піти, а повернення додому, описане як вибір, може бути способом заощадити на житлі під час економічного спаду (Matsudaira, 2016). *Інерція:* люди схильні віддавати перевагу наявному станові та бездіяльності (Anderson, 2003), і залишатися може бути просто зручно, без жодного страху. *Незнання:* людина могла ніколи не бачити альтернатив, хоча прямих даних про це щодо переходу до дорослості мені не відомо. Усе це не виключає вибору: людина може зважити свій страх і все одно вирішити залишитися.

Критерій спроможності оцінює ці причини по-різному. У своїй сильній формі чотири з них означають, що людина не могла вчинити інакше, і тому зараховуються до затримки: паралізувальний страх, тиск, близький до примусу, змирення перед реальним бар'єром і незнання, коли людина не мала реального способу дізнатися. Людину, яка спроможна піти, але залишається через помірний страх, звичайне почуття провини чи інерцію, до затримки не зараховано, однак це все одно може коштувати їй років, яких вона хотіла б. У довгостроковій перспективі люди схильні більше шкодувати про бездіяльність, ніж про дії, і такий жаль частіше походить від розмитої низки випадків, що накопичилися з часом, ніж від одного рішення (Gilovich & Medvec, 1995). Можливості, що закриваються, можуть підвищувати цю ціну: літні люди бачать менше шансів виправити те, про що шкодують, а за поперечними даними сильний жаль був пов'язаний з нижчою якістю життя серед літніх, але не серед молодих дорослих (Wrosch et al., 2005). Жоден із цих результатів не стосується саме цього переходу. Критерієм не є тривалість: довгу затримку можна обрати, і мені не відомі дані про те, яка тривалість є надто великою. Де закінчується спроможність і починається вибір, не встановлено, а ззовні їх можна сплутати.

**Що не вважається втратою.** Затримка не є усувною, коли вона потрібна для розвитку, є підготовкою, якої людина потребує, перш ніж зможе жити самостійно, або є вільно обраною. Навчання, на яке йдуть лише тому, що роботодавці вимагають вищого диплома, не має чіткого статусу, і я залишаю це питання відкритим.

## 3. Чому сам лише час переходу не є критерієм

Ця пропозиція не стосується прискорення біологічного розвитку. Дані не підтверджують, що метою має бути соціальна швидкість, але й не роблять проблемою сам пізній перехід.

**Ранні соціальні переходи.** Наративний огляд переважно американських праць дійшов висновку, що дуже раннє батьківство або відсутність навчання в коледжі, схоже, несуть найбільший ризик поганого здоров'я і благополуччя, але значною мірою це може відображати сімейне походження і попередній досвід (Oesterle, 2013). Рання роль, узята на себе через скрутні обставини, сама по собі не свідчить, що людина самокерована.

**Освіта.** Кожен додатковий рік освіти, до 18 років навчання, пов'язаний зі зниженням ризику смертності дорослих на 1,9 % (95 % інтервал невизначеності 1,8–2,0), хоча ці дані отримано в спостережних дослідженнях і вони мають ознаки публікаційного зміщення (IHME-CHAIN Collaborators, 2024).

**Хто запізнюється.** Пізній перехід може відображати перевагу: за об'єднаними панельними даними з Австрії, Болгарії та Франції молоді дорослі з вищим соціально-економічним походженням рідше мали намір одружитися або народити першу дитину протягом трьох років (цю різницю виявлено лише до 26 років), хоча частіше мали намір піти з батьківського дому (Billari et al., 2019).

**Чому запізнюються.** Обставини затримки, схоже, мають значення. Серед людей віком від 18 до 24 років з одного округу в штаті Огайо повернення до батьківського дому, порівняно з тими, хто ніколи його не залишав, було пов'язане з більшою кількістю депресивних симптомів лише в тих, хто причиною проживання там називав втрату роботи або неможливість її знайти (Copp et al., 2017). За попередніми результатами британської когорти, ті 1 % чоловіків і 2 % жінок, які впродовж усього віку від 16 до 24 років не навчалися, не працювали і не проходили професійної підготовки і які вже в підлітковому віці мали гірше здоров'я, у 51 рік більш ніж утричі частіше, ніж ті, хто ніколи не був у такому становищі, оцінювали своє здоров'я як посереднє або погане; після врахування несприятливих умов раннього життя цей розрив зменшився, але не зник (Pelikh et al., 2026).

**Очікування дорослості.** З цим узгоджуються невеликі якісні дослідження. Усі 12 молодих людей, опитаних у Зімбабве, описували стрес через гроші, який автори пов'язують із застряганням в очікуванні дорослості (Risinamhodzi & Mafa, 2025). В інтерв'ю з 38 молодими мігрантами в Південно-Африканській Республіці автори тлумачать очікування як те, що спонукає цих молодих людей вважати ризики, як-от незахищений секс і секс в обмін на матеріальну винагороду, поки що необхідними, і стверджують, що це підвищує ризик зараження ВІЛ (Bernays et al., 2020). Жодне з цих двох досліджень не має групи порівняння, тож жодне не відокремлює вплив очікування від впливу бідності.

Дані про те, чи допомагає саме по собі здобуття незалежності, суперечливі. У норвезькій когорті, за якою спостерігали 27 років, вихід з батьківського дому був пов'язаний з невеликим зниженням пригніченого настрою, яке не залежало від доходу домогосподарства, а за освітою батьків було виразним лише в групі з найвищою освітою (Jørgensen et al., 2024). У сеульській панелі, що налічувала до чотирьох щорічних хвиль і не простежувала тих, хто виїхав із Сеула, ті, хто переходив до самостійного життя, за траєкторією здоров'я статистично значущо не відрізнялися від тих, хто залишався з батьками (Park & Wu, 2026). У британській панелі з 9714 осіб віком 21–35 років повернення до батьківського дому було пов'язане з дещо меншим психологічним дистресом, хоча люди з більшим дистресом також частіше поверталися (Wu & Grundy, 2023). В американській панелі осіб віком 18–27 років втрата роботи під час Великої рецесії посилювала занепокоєння в тих, хто жив самостійно, але не в тих, хто жив із батьками: у них дистрес натомість зростав тоді, коли роботу втрачав батько (Alam & Bose, 2022). Жодне з цих двох досліджень не відокремлює тих, хто залишився або повернувся за власним вибором, від тих, хто був заблокований.

З цих причин аналіз спирається на спроможність і вибір, а не на пізній час переходу.

## 4. Правило беззбитковості для підготовки

Вік, у якому закінчується здоров'я, сам може залежати від того, як людина входить у дорослість. Якщо позначити цей вік *T(a)* за умови самокерованості з віку *a*, то SDHY(*a*) = *T(a)* − *a*. Якщо рік підготовки забирає *s* років самокерованого часу, він змінює кількість самокерованих здорових років на Δ*T* − *s*, де Δ*T* показує, наскільки він відсуває кінець здоров'я. Тут *s* означає час, на який підготовка відкладає момент, коли людина вперше могла б жити самостійно (розділ 2.1). Для року навчання, який відкладає цей момент на весь рік, бо ніщо з доступного людині тим часом не дало б їй змоги жити самостійно, *s* = 1, тож він має додати до *T* більше ніж один рік. Людина, яка навчається у 24 роки і вже сама керує своїм життям або могла б, якби так вирішила, весь цей час є самокерованою, тож *s* = 0 і навчання не коштує їй жодного самокерованого року. Очікування, яке просто заблоковане, ні до чого не готує, тому це правило стосується лише часу, витраченого на підготовку.

**Точка беззбитковості** (у версії 1 «мінімальна підготовка») — це той рівень підготовки, нижче від якого раніша самокерованість коштувала б більше здорових років згодом, ніж дає на початку. Щоб така точка була єдиною, чиста віддача, Δ*T* − *s*, має неухильно спадати; тоді це водночас і точка найбільшої кількості самокерованих здорових років: кожен подальший рік додає менше, ніж *s*, тобто коштує самокерованих здорових років, хоча там, де людина цінує цю підготовку, це не втрата в розумінні розділу 2.2. Якщо ж віддача зростає стрибками, як це може бути з дипломами, цю точку краще описувати тим, що саме підготовка забезпечує: навички, яких вимагає робота, ресурси для здорового життя і вихід зі шкідливої праці.

Це правило діє, якщо дивитися назад, для людини, яка дожила до кінця свого здорового життя. У популяції, а також у середньому для людини, яка вирішує заздалегідь, роки, втрачені на початку, припадають на вік, коли майже всі живі, а роки, здобуті наприкінці, на вік, коли дехто вже помер; тому якщо підготовка не відсуває ще й смерть, планка вища за *s* (розділ 5.3). Усі роки вважаються рівноцінними, без дисконтування.

Правило беззбитковості стосується віддачі для здоров'я, а усувна затримка стосується бар'єрів, тож це два окремі питання. Людина, яка перебуває нижче від точки беззбитковості, хоче здійснити перехід, але заблокована, все одно залишається заблокованою; правило лише застерігає, що саме тільки усунення цього бар'єра може не піти на користь її здоров'ю.

Існування і розмір точки беззбитковості є гіпотезами. Жодне з досліджень, які мені вдалося знайти, не оцінює, наскільки довша підготовка перед переходом відсуває вік, у якому закінчується здоров'я. Дослідження шкільного навчання, наведені нижче, здебільшого вимірюють смертність; там, де дослідження реформ вимірювали також подальше здоров'я, воно змінювалося мало: самооцінка здоров'я і тривалі хвороби, що обмежують діяльність, у Великій Британії (Clark & Royer, 2013), перебування в лікарні і призначені ліки в Швеції (Meghir et al., 2018), а також перебування в лікарні, діагностовані хвороби, самооцінка здоров'я та індекс маси тіла в Західній Німеччині (Hollenbach et al., 2026). Французька реформа обов'язкового навчання мала неоднозначні наслідки у віці від 45 років: кращі когнітивні функції в чоловіків, більше депресивних симптомів у жінок і жодних змін у фізичному функціонуванні (Courtin et al., 2019). Спостережне дослідження раннього батьківства в жінок виявило, що освіта, фінанси, депресивні симптоми, куріння та ожиріння частково пояснювали його зв'язок з пізнішими проблемами із серцем (Lee & Ryff, 2016). Вплив навчання на смертність в одних контекстах є, а в інших його немає (Galama et al., 2018).

Якщо смертність зростає з віком експоненційно з показником *b*, то відношення ризиків *r*, яке зберігається все життя, додає приблизно ln(1/*r*)/*b* років життя. За *b* = 0,09, як у розділі 5.3, два дослідження, побудовані так, щоб виокремити ефект додаткового навчання, дають від приблизно нуля до приблизно пів року життя, а не здоров'я, на рік навчання: верхню межу близько 0,1 року за британською реформою (*r* = 0,991; Clark & Royer, 2013) і близько 0,5 року всередині пар шведських близнюків (*r* = 0,954; Lundborg et al., 2016). Зв'язок зі спостережних досліджень, наведений у розділі 3 (*r* = 0,981), відповідає приблизно 0,2 року, і це оцінка зверху, бо цей зв'язок слабшає з віком, до 0,8 % на рік навчання після 70 років. Нижче значення *b* збільшило б ці числа обернено пропорційно.

Шведська реформа, яка додала близько чверті року навчання, не мала помітного ефекту і виключає виграш понад 1–1,4 місяця життя в межах спостережуваного віку, приблизно до 75 років (Meghir et al., 2018); ця межа стосується чверті року навчання і смертей до 75 років, тобто вона не в тому самому масштабі, тому в подальше порівняння її не включено. Давніше американське дослідження законів про обов'язкове навчання 1915–1939 років повідомляє про виграш аж до 1,7 року життя на рік освіти у віці 35 років у 1960 році за оцінкою звичайним методом найменших квадратів (OLS), причому інструментальна оцінка в ньому більша, але статистично значущо не відрізняється від неї (Lleras-Muney, 2005). Навіть якби кінець здоров'я зсувався на стільки ж, на скільки кінець життя, три числа, отримані перерахунком, менші за один рік, і лише та давніша оцінка його перевищує; отже, за більшістю цих даних рік навчання, який забрав цілий самокерований рік (*s* = 1), не компенсувався б самим лише його впливом на смертність. Це не аргумент проти навчання: такий підрахунок не враховує всього іншого, чим цінна освіта. Але це означає, що дані про освіту з розділу 3 свідчать проти швидкості лише там, де підготовка забирає мало самокерованого часу.

Ці дослідження спираються на людей, чиє навчання змінила шкільна реформа, або на відмінності всередині пар близнюків, а такі люди можуть бути нетиповими для тих, хто обирає пізніше навчання. Британська і шведська реформи стосуються навчання у 14–16 років, яке майже не витісняє самокерованих років, і вони дають приблизно нуль. Американські дані стосуються законів, що діяли, коли людині було 14 років, тож і та більша оцінка стосується навчання, яке майже не витісняє самокерованих років. Оцінка за близнюками відображає навчання понад обов'язкові роки: серед пар, у яких обоє мали менше десяти років навчання, вона була близька до нуля (Lundborg et al., 2016). Отже, щодо пізнішого навчання, а саме воно тут має значення, дані зводяться до одного дослідження, оцінка якого теж слабшає з віком. Жодну з цих оцінок не виражено в здорових роках.

## 5. Як зробити тезу перевірюваною

### 5.1 Популяційний показник

Метод Саллівана поєднує таблицю смертності з віковою поширеністю здоров'я (Saito et al., 2014; Sullivan, 1971). Нехай *S(x)* означає ймовірність дожити до віку *x*, *h(x)* — частку здорових серед живих, а *c(x)* і *p(x)* — частки серед них тих, хто є самокерованим, і тих, хто водночас здоровий і самокерований. Тоді очікувана тривалість самокерованого здорового життя (SDHLE, від англ. self-directed healthy life expectancy) у розрахунку на одного народженого становить:

SDHLE = ∫ S(x) · p(x) dx

Для *p(x)* потрібні дані опитувань, бо здоров'я і самокерованість навряд чи незалежні; *p(x) ≈ h(x) · c(x)* є наближенням, похибку якого слід наводити. Діти, які помирають, не ставши самокерованими, роблять нульовий внесок, тож вони залишаються в статистиці. Показник розкладає очікувану тривалість здорового життя (HLE) на дві частини:

HLE = SDHLE + ∫ S(x) · [h(x) − p(x)] dx

Другий доданок означає здорові роки, які наразі не є самокерованими. У цілому це не втрата: здебільшого це дитинство і розвиток, які мають власну цінність. У розділі 5.2 виокремлено ту частину, яка може бути втратою.

Близьким прецедентом є очікувана тривалість здорового трудового життя, тобто кількість років, які людина у віці 50 років може розраховувати прожити водночас здоровою і зайнятою оплачуваною працею (Lièvre et al., 2007; Parker et al., 2020). Показник спільної поширеності, побудований на самозвітах, уже відображає доступ до можливостей, як-от до робочих місць (Parker et al., 2020), тому він краще придатний для опису того, скільки є таких років, ніж для з'ясування того, що їх зумовило, і те саме стосується SDHLE. Показник «роки доброго життя» (years of good life) застосовує метод Саллівана до років, прожитих вище від мінімальних порогів щодо бідності, фізичного і когнітивного здоров'я та задоволеності життям, і його наводять від віку 20 або 50 років (Lutz et al., 2021). SDHLE відрізняється від обох станом, який він враховує, а від очікуваної тривалості здорового трудового життя ще й тим, що охоплює вік, у якому люди входять у цей стан, тож сам його початок можна вивчати.

Чотири рішення треба зазначити явно. *Здоров'я* для спільної поширеності найпростіше розглядати як ознаку «так або ні», як у показнику обмеження діяльності Євростату (Eurostat, n.d.). Це інша міра, ніж очікувана тривалість життя, скоригована на стан здоров'я, яка стоїть за розривом у 9,6 року з розділу 1 і зважує роки за тяжкістю станів здоров'я; міра «так або ні» не враховує тяжкості, а довільний поріг робить порівняння «надзвичайно чутливими до незначних відмінностей у використаному порозі» (Salomon et al., 2012). *Самокерованість* теж розглянуто як ознаку «так або ні», щоб вона могла увійти до спільної поширеності, хоча те, якою частиною свого життя людина може керувати, має ступені і може розширюватися й після того, як поріг пройдено; градуйовану міру залишено для подальшої роботи. *Метод* має значення, бо самокерованість може бути оборотною, адже можливість можна втратити, наприклад, під час рецесії: для здорового трудового життя нехтування поверненням до стану може занижувати оцінки (Lynch et al., 2022). *Час* має значення, бо періодна оцінка поєднує початок самокерованості приблизно у 25 років зі здоров'ям приблизно у 70 років, узятими з когорт, між якими 45 років. Якщо терміни зсуваються, вона змішує зміну того, коли люди стають самокерованими, зі зміною того, скільки таких років вони мають, подібно до того, як періодні коефіцієнти народжуваності змішують календар (tempo) і рівень (quantum), тому порівняння в часі потребують когортних або багатостанових оцінок. Результати слід наводити окремо за статтю і соціальним походженням.

Наявне обстеження могло б дати першу грубу оцінку того, коли починається самокерованість. Одним із кандидатів є додаток про перехід до дорослості (Transition into Adulthood Supplement) до американського Панельного дослідження динаміки доходів (Panel Study of Income Dynamics), який охоплює вік від 18 до 28 років. Його анкета 2017 року містить запитання про здоров'я, спосіб проживання, заробіток, заощадження і фінансову допомогу батьків (Panel Study of Income Dynamics, 2019). Найближчі до потрібного запитання стосуються того, якою мірою респонденти самі відповідають за те, щоб заробляти собі на життя, платити за житло і рахунки та розпоряджатися грошима, і того, як часто вони почуваються знервованими чи сором'язливими з іншими людьми. Мені не вдалося знайти в ній ні запитання про бажання жити самостійно, ні міри уникання, тож вона дала б лише межі для цього початку, а не його оцінку.

### 5.2 Усувна затримка

Сам по собі SDHLE винагороджує ранішу самокерованість. Періодна оцінка зараховує ранній виграш одразу, тоді як можлива ціна для здоров'я настає через десятиліття і в оцінці не враховується, і жодна форма SDHLE не може відрізнити нав'язаний час переходу від обраного. Тому цій системі понять потрібне друге поняття. Нехай *p\*(x)* означає спільну поширеність, очікувану, якби бар'єри було усунуто, а потреби розвитку і вільні вибори залишилися такими, як є, причому *S* і *h* у першому наближенні вважаються незмінними. **Усувна затримка** (AD, від англ. avoidable delay) становить:

AD = ∫ S(x) · [p\*(x) − p(x)] dx

Усунення бар'єра для можливості не може знизити *p*, якщо готовність незмінна; усунення паралізувального уникання (див. нижче) може лише підвищити готовність; а за незмінного *h* жодне з них не може підняти *p* вище за *h*, тому *p(x)* ≤ *p\*(x)* ≤ *h(x)* у кожному віці. Це справджується для бар'єрів поза здоров'ям, як-от житло, робота чи тиск сім'ї, усунення яких перетворює здорові роки на самокеровані. Якщо ж бар'єр сам є проблемою зі здоров'ям, як-от нелікована психічна хвороба чи інвалідність без належної підтримки, його усунення може підвищити й *h*, додавши ще й здорових років, тож за незмінного *h* AD охоплює лише частину цього виграшу. Емпіричні питання полягають у тому, наскільки великий цей виграш і чого він коштує. Інтеграл береться за всіма віками, а самокерованість можна втратити знову (розділ 5.1), тому AD враховує і пізніші втрати можливості: втрату роботи в середньому віці, фінансову залежність від партнера без реальної змоги жити самостійно або здорову літню людину, якій не по кишені жити самій. Це радше втрати, ніж затримка, і вони можуть нерівномірно розподілятися за статтю, тому їх слід наводити окремо від затримки до першого досягнення самокерованості.

Уникання вважається тут перешкодою, яку можна усунути, лише тоді, коли воно паралізувальне, тобто людина не могла діяти згідно зі своїми бажаннями (розділ 2.2), і коли його виміряно незалежно від того, що людина залишається; якщо ж воно є симптомом проблеми з психічним здоров'ям, уникання і ця проблема перетинаються і їх не слід рахувати двічі. Спроможність можна лише оцінити: можливість за доходом, заощадженнями, доступною людині роботою і наявною підтримкою порівняно з місцевою вартістю самостійного життя, а готовність за тим, з чим людина вже впоралася, за практичними завданнями і за показниками уникання, хоча людина, яка ніколи не мала нагоди, не показує нічого ні в той, ні в інший бік.

AD слід наводити як діапазон, бо *p\*(x)* залишає вільні вибори такими, як є, а які із заявлених виборів є вільними, достеменно невідомо. Невизначеність стосується людей, які мають засоби для самостійного життя, але залишаються. Нижня оцінка вважає вільним кожен такий заявлений вибір: ці люди вже самокеровані і перебувають поза AD. Верхня оцінка вважає вільними лише вибори, що стабільні в часі та автономно мотивовані, тож вона є верхньою межею: до неї потрапляють і люди, яких утримує помірний страх чи провина і які перебувають поза AD. Шкала такої мотивації може почасти відображати спосіб проживання, бо ті, хто жив з батьками, повідомляли про менш автономні мотиви (Kins et al., 2009).

Готових людей, яким бракує засобів через бар'єр, враховано незалежно від того, що вони кажуть, бо усунення бар'єра дає їм можливість, скористаються вони нею чи ні, а заявлений вибір залишитися може бути змиренням (розділ 2.2); частку тих із них, хто каже, що хоче піти, слід наводити поруч з AD. Люди, які спроможні вчинити інакше, але залишаються через помірний страх, провину чи інерцію, опиняються поза AD, тож хоч би що вони втрачали, цей показник цього не враховує.

На відміну від ідеалізованого усунення в *p\*(x)*, реальна зміна бар'єра може декого й відкинути назад, а агреговані оцінки показують лише чистий ефект; щоб відокремити виграші від втрат, потрібні індивідуальні дані. *p\*(x)* не можна спостерігати безпосередньо. Привілейовані групи не можуть слугувати еталоном, бо їхнє пізніше створення сім'ї почасти відображає соціалізовані наміри і структурні обмеження, що сприяють відкладанню (Billari et al., 2019), а «вільні вибори», які *p\*(x)* залишає незмінними, самі сформовані бар'єрами. Кращі дані дали б дослідження, у яких змінюється конкретний бар'єр, а також люди, які готові, не мають засобів для самостійного життя і кажуть, що хочуть його. Крім того, міра здоров'я не повинна виключати саме тих людей, про яких ідеться: якщо здоров'я означає відсутність обмежень діяльності, а *h* незмінне, то люди з інвалідністю за побудовою не мають AD.

### 5.3 Ілюстрація

У таблиці 1 показник застосовано до синтетичної популяції, щоб показати, як він поводиться. **Усі вхідні дані умовні, а значення не оцінюють жодної реальної популяції.**

**Таблиця 1. SDHLE за синтетичних сценаріїв (роки, на одного народженого).**

| Сценарій | LE | HLE | SDHLE | Зміна SDHLE |
| --- | ---: | ---: | ---: | ---: |
| Базовий: самокерованість з медіанного віку 28 | 82,58 | 68,42 | 40,48 | 0,00 |
| Самокерованість з медіанного віку 27 | 82,58 | 68,42 | 41,47 | +0,99 |
| Втрата здоров'я на рік пізніше; самокерованість з 28 | 82,58 | 69,15 | 41,20 | +0,73 |
| Втрата здоров'я на рік пізніше; самокерованість з 27 | 82,58 | 69,15 | 42,20 | +1,72 |
| Втрата здоров'я і смерть на рік пізніше; самокерованість з 28 | 83,58 | 69,42 | 41,47 | +0,99 |

*Примітка.* LE означає очікувану тривалість життя, HLE — очікувану тривалість здорового життя. Вхідні дані: інтенсивність смертності за Гомперцом 0,00003 · exp(0,09*x*); здоров'я знижується за логістичною кривою (середина 72, масштаб 7); самокерованість зростає за логістичною кривою (масштаб 3); здоров'я і самокерованість незалежні: *p(x)* = *h(x)* · *c(x)*. У сценарії зі смертю на рік пізніше в перший рік ніхто не помирає, а інтенсивність смертності в кожному наступному віці така, як на рік раніше. Інтегрування за віком від 0 до 120 років з кроком 0,1 року. Зміни обчислено за неокругленими значеннями.

У цій умовній популяції трохи менше половини всіх прожитих років є водночас здоровими і самокерованими; це показує, як читати показник, а не те, що має якась реальна популяція. Зсув початку самокерованості на рік змінює SDHLE майже на цілий рік, бо майже всі тут живі й здорові у віці, коли вона починається, а очікувана тривалість життя і очікувана тривалість здорового життя залишаються незмінними. Якщо втрата здоров'я настає на рік пізніше, це додає лише 0,73, бо до віку, в якому втрачається здоров'я, близько чверті людей уже померло; якщо на рік відсунути ще й смерть, як в останньому рядку, виграш сягає +0,99. Коли зсуваються обидва кінці, два виграші додаються (четвертий рядок, +1,72), бо модель не дозволяє самокерованості впливати на здоров'я; у реальних популяціях вони можуть взаємодіяти. Тому якщо смерть не зсувається, рік затримки на початку потребує, щоб втрата здоров'я настала приблизно на 1,36 року пізніше і компенсувала його (0,99/0,73); це і є вища планка з розділу 4. Якщо типовий вік втрати здоров'я становить від 65 до 80 років замість 72, вона становить приблизно від 1,2 до 1,7: що більше людей помирає до втрати здоров'я, то вона вища. Крім того, сповільнене старіння дає те, чого не дає цей підхід: додаткове життя (Goldman et al., 2013).

## 6. Наслідки та обмеження

Якщо ця теза слушна, вона вказує на усунення перешкод, а не на те, щоб квапити молодих людей, і дає людям спосіб обміркувати власний час переходу. Вона не дає жодних підстав тиснути на окремих людей, змушувати дітей поводитися як дорослі, послаблювати захист молоді чи обмежувати доступ до освіти.

- **Не перевірено.** SDHLE не обчислено для жодної реальної популяції, а усувна затримка може виявитися малою.
- **Вимірювання.** Психосоціальну зрілість (у вибірці неповнолітніх правопорушників чоловічої статі) та особистісні риси вимірювали в динаміці (Monahan et al., 2013; Roberts et al., 2006), але мені не відомий жоден валідований інструмент, який вимірював би готовність і можливість окремо в тих самих людей. Найближчим із знайдених є міра спроможностей для дорослих ICECAP-A, яка одним запитанням з'ясовує, наскільки людина спроможна бути незалежною, тож вона не може відокремити готовність від можливості (Al-Janabi et al., 2012). Будь-який поріг є умовністю.
- **Вибір.** Людина, яка застрягла вдома, згодом може казати, що це був її вибір, а ретроспективні оцінки ненадійні, тому критерій спроможності лише приблизний, а діапазон усувної затримки не розв'язує питання, хто обирав вільно. Nussbaum (2000) стверджує, що можна визнавати, що бажання людей пристосовуються до їхніх обставин, і не впадати при цьому в неприйнятний патерналізм: для цього не слід нав'язувати людям єдиного уявлення про добре життя (політичний лібералізм), а дбати треба про те, що люди спроможні робити (capabilities), а не про те, що вони фактично роблять (functionings). Критерій готовності, який не бере до уваги деякі заявлені вибори, виходить за ці межі, тому закид у патерналізмі щодо нього залишається чинним.
- **Культура і стигма.** Визначення, побудоване на автономії, ризикує подати взаємозалежні способи життя як неповноцінні, тому його слід перевіряти окремо в кожній культурі. Очікування дорослості є тут складним випадком: там, де норми передбачають, щоб молоді люди жили з батьками до шлюбу (Smith-Hefner & Inhorn, 2020), людина з доходом усе одно може не мати реальної змоги жити самостійно. Критерій спроможності застосовується тут до кожної людини окремо. Така норма є бар'єром для людини, яка пішла б, якби могла, і зазнає тиску, близького до примусу (розділ 2.2), і способом життя для людини, яка її поділяє, тож та сама норма може враховуватися для однієї людини і не враховуватися для іншої. Кількісні дані, наведені тут, походять переважно з Північної Америки, Європи і Східної Азії, а дані про бар'єри лише зі Сполучених Штатів і Великої Британії. З регіонів, де очікування дорослості було вперше описано, я наводжу лише два невеликі якісні дослідження. Міра призначена для популяцій і не є вироком жодній людині.
- **Закон Гудгарта.** Визначення не зараховує вимушених ролей, але практичні вимірювання спиратимуться на замінники, побудовані на ролях, тому виміряний SDHLE можна було б підвищити, підштовхуючи людей до дорослих ролей передчасно. Тому його ніколи не слід наводити без усувної затримки, шкоди від ранніх переходів і показників здоров'я.
- **Достаток як альтернативне пояснення.** Заняття, властиві дорослим, серед підлітків у США скорочувалися з 1976 по 2016 рік, а серед учнів 12-го класу з 1993 по 2015 рік це скорочення спостерігалося незалежно від того, чи навчався їхній батько в коледжі (Twenge & Park, 2019), тому в цьому віці сповільнення може відображати достаток не меншою мірою, ніж бар'єри. Чи поширюється це на вік від двадцяти до тридцяти років, не перевірено.
- **Затримка може коштувати мало.** Arnett (2000) припускає, що пошук себе стає більш здійсненним і привабливим, коли люди можуть розраховувати на довге життя, а досвід, який він дає, може бути цінним сам по собі.

## 7. Перевірювані прогнози

1. **Вимірювання.** Короткий інструмент для готовності і можливості, що розширює наявні міри психосоціальної зрілості, виявляється надійним, валідним і прогностичним у різних культурах. Якщо ні, SDHLE оцінити неможливо.
2. **Варіація.** У межах країн там, де місцева вартість житла і безробіття молоді вищі, через кілька років готовність нижча. Те, що позбавлення деяких ролей, зокрема роботи, може затримувати готовність, є попереднім і неперевіреним припущенням. Можливість відстежує ці витрати за побудовою, тож інформативною є перевірка саме готовності; якщо готовність не змінюється, теза звужується до самої лише можливості.
3. **Шкода від блокування.** Серед людей з подібним сімейним походженням, у яких готовність і здоров'я виміряно заздалегідь, ті, кого заблокував бар'єр, виміряний незалежно від результату, як-от місцева вартість житла, мають згодом гірше психічне і фізичне здоров'я, ніж ті, кого не було заблоковано, і ті, хто затримався за власним вибором. Вартість житла слід порівнювати в межах тих самих місцевостей у часі, щоб стійкі відмінності між місцевостями не пояснювали результату. Освіту розглянуто як крок на цьому шляху, тому на неї не роблять поправки. Люди у вимушеному очікуванні дорослості (розділ 2.2) є першою групою, на якій це можна перевірити. Якщо заблоковані люди не мають гіршого здоров'я згодом, то аргумент, що спирається на здоров'я, на користь того, щоб вважати заблоковані роки втратою, відпадає і залишається лише ціннісне твердження.
4. **Втручання.** Природні експерименти або випробування, які зменшують конкретний бар'єр, збільшують бажану незалежність серед готових людей, не знижуючи готовності і не погіршуючи освіти, здоров'я чи благополуччя. Якщо виграш досягається лише ціною нижчої готовності або гірших освіти, здоров'я чи благополуччя, аргумент на користь політики відпадає. Якщо після усунення бар'єра заявлених виборів залишитися стає менше, то частина цих виборів не була вільною.
5. **Схвалена затримка і затримка через уникання.** Порівняймо три групи людей з подібним походженням, у яких психічне здоров'я, готовність і уникання виміряно заздалегідь: людей з униканням, які здійснюють перехід пізно; людей з таким самим униканням, які здійснюють його раніше; і людей, які запізнилися з власного вибору, який схвалюють, виміряного за шкалою автономної мотивації (Kins et al., 2009). Перша група має згодом гірше здоров'я і благополуччя та більше шкодує, озираючись назад, ніж дві інші. Таке саме порівняння застосовне до тиску, з використанням контрольованих мотивів тієї самої шкали. Якщо різниці немає, від цього розмежування слід відмовитися.
6. **Точка беззбитковості.** Серед людей з подібним походженням і раннім здоров'ям і за ресурсів, зафіксованих заздалегідь, існує рівень підготовки, до якого додатковий рік додає більше здорових років, ніж самокерований час *s*, який він забирає, а понад який додає менше. У популяції порівнювати слід з вищою планкою з розділу 5.3. Якщо такого рівня немає, від цього поняття слід відмовитися.
7. **Спростування.** Від усувної затримки слід відмовитися, якщо не вдається виявити жодної групи з такою затримкою. Першими кандидатами є люди у вимушеному очікуванні дорослості, щойно їхню готовність і засоби буде виміряно, а не виведено з ролей. Її слід вважати неважливою, якщо в усіх сценаріях, визначених заздалегідь, вона залишається нижчою за найменший виграш, вартий уваги, також зафіксований заздалегідь.

Простий зв'язок між пізнішим шлюбом чи батьківством і кращим здоров'ям не свідчив би проти цієї тези, бо розділ 3 уже передбачає його через соціальне походження. Перевіркою є порівняння в межах подібного походження.

## 8. Висновок

Самокеровані здорові роки людини мають не лише кінець, а й початок, і роки можна втратити на початку без жодного скорочення життя. Більшої кількості самокерованих здорових років, можливо, вдасться досягти не лише сповільненням старіння, а й усуненням того, що утримує людей у залежності, коли вони готові або могли б бути готовими за підтримки: економічних та інших структурних бар'єрів, які перетинаються з тим, що в інших працях називають вимушеним очікуванням дорослості, можливо, сім'ї або власного уникання. Щодо бар'єрів для можливості це випливає з визначення; який виграш це дало б і чи наближає це ще й готовність, не перевірено. Очікувана тривалість самокерованого здорового життя, наведена разом з усувною затримкою, дала б змогу це виміряти і перевірити. Усунення бар'єрів не означає дорослішати швидше: дані про те, що перехід може настати надто рано, можливо, почасти відображають те, хто саме здійснює ранні переходи, але поки що вони сильніші за дані про виграш від усунення бар'єрів, який пропонує ця стаття. Мета в тому, щоб люди ставали самокерованими тоді, коли це їм підходить, достатньо підготовленими, щоб залишатися здоровими, і щоб їх не стримували ні бар'єри, які можна усунути, ні їхнє власне уникання.

## Декларації

- **Фінансування:** Дослідження, написання та/або публікація цієї статті не мали фінансової підтримки.
- **Конфлікт інтересів:** Немає.
- **Дані та код:** Нових емпіричних даних не аналізовано. Таблицю 1 і числа в розділах 4 і 5.3, крім чисел Meghir et al. і Lleras-Muney, які наводять їх самі, можна відтворити за допомогою `sdhle_scenarios.py`, заархівованого разом з англомовним оригіналом цього препринта за адресою <https://doi.org/10.5281/zenodo.24243100> на умовах ліцензії MIT.
- **Використання ШІ:** Під час підготовки цієї роботи використано Claude Opus 5.5, Claude Fable 5.1 і Claude Fable 5.2 (Anthropic), Qwen3.8-Flash-Next (Qwen Team, Alibaba Group) і Gemini 4 Argon (Google) для допомоги зі складанням і редагуванням тексту, пошуком літератури і читанням джерел, рецензуванням рукопису та програмуванням. Український переклад підготовлено за допомогою Claude Fable 5.2. Усе, що отримано з їхньою допомогою, критично перевірено й відредаговано; відповідальність за зміст несе автор.

## Література

- Alam, S. A., & Bose, B. (2022). Stepping into adulthood during a recession: Did job losses during the Great Recession impact health of young adults? *Health Economics, 31*(8), 1730–1751. https://doi.org/10.1002/hec.4535
- Al-Janabi, H., Flynn, T. N., & Coast, J. (2012). Development of a self-report measure of capability wellbeing for adults: The ICECAP-A. *Quality of Life Research, 21*(1), 167–176. https://doi.org/10.1007/s11136-011-9927-2
- Anderson, C. J. (2003). The psychology of doing nothing: Forms of decision avoidance result from reason and emotion. *Psychological Bulletin, 129*(1), 139–167. https://doi.org/10.1037/0033-2909.129.1.139
- Arnett, J. J. (2000). Emerging adulthood: A theory of development from the late teens through the twenties. *American Psychologist, 55*(5), 469–480. https://doi.org/10.1037/0003-066X.55.5.469
- Arslan, İ. B., Lucassen, N., Keijsers, L., & Stevens, G. W. J. M. (2023). When too much help is of no help: Mothers' and fathers' perceived overprotective behavior and (mal)adaptive functioning in adolescents. *Journal of Youth and Adolescence, 52*(5), 1010–1023. https://doi.org/10.1007/s10964-022-01723-0
- Bernays, S., Lanyon, C., Dlamini, V., Ngwenya, N., & Seeley, J. (2020). Being young and on the move in South Africa: How ‘waithood’ exacerbates HIV risks and disrupts the success of current HIV prevention interventions. *Vulnerable Children and Youth Studies, 15*(4), 368–378. https://doi.org/10.1080/17450128.2020.1739359
- Billari, F. C., Hiekel, N., & Liefbroer, A. C. (2019). The social stratification of choice in the transition to adulthood. *European Sociological Review, 35*(5), 599–615. https://doi.org/10.1093/esr/jcz025
- Calentino, A. E., Lawhead, C., & Klein, D. N. (2026). Failure to launch (FTL): A narrative review and call for research. *Clinical Child and Family Psychology Review*. Advance online publication. https://doi.org/10.1007/s10567-026-00582-6
- Clark, D., & Royer, H. (2013). The effect of education on adult mortality and health: Evidence from Britain. *American Economic Review, 103*(6), 2087–2120. https://doi.org/10.1257/aer.103.6.2087
- Copp, J. E., Giordano, P. C., Longmore, M. A., & Manning, W. D. (2017). Living with parents and emerging adults' depressive symptoms. *Journal of Family Issues, 38*(16), 2254–2276. https://doi.org/10.1177/0192513X15617797
- Côté, J. E. (2000). *Arrested adulthood: The changing nature of maturity and identity*. New York University Press. https://doi.org/10.18574/nyu/9780814763995.001.0001
- Courtin, E., Nafilyan, V., Glymour, M., Goldberg, M., Berr, C., Berkman, L. F., Zins, M., & Avendano, M. (2019). Long-term effects of compulsory schooling on physical, mental and cognitive ageing: A natural experiment. *Journal of Epidemiology and Community Health, 73*(4), 370–376. https://doi.org/10.1136/jech-2018-211746
- Ermisch, J. (1999). Prices, parents, and young people's household formation. *Journal of Urban Economics, 45*(1), 47–71. https://doi.org/10.1006/juec.1998.2083
- Eurostat. (n.d.). *Healthy life years statistics*. Statistics Explained. Retrieved November 2, 2026, from https://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php?title=Healthy_life_years_statistics
- Furstenberg, F. F., Kennedy, S., McLoyd, V. C., Rumbaut, R. G., & Settersten, R. A. (2004). Growing up is harder to do. *Contexts, 3*(3), 33–41. https://doi.org/10.1525/ctx.2004.3.3.33
- Galama, T. J., Lleras-Muney, A., & van Kippersluis, H. (2018). The effect of education on health and mortality: A review of experimental and quasi-experimental evidence. In *Oxford Research Encyclopedia of Economics and Finance*. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/acrefore/9780190625979.013.7
- Gao, W., Hou, Y., Hao, S., & Yu, A. (2023). Helicopter parenting and emotional problems in Chinese emerging adults: Are there cross-lagged effects and the mediations of autonomy? *Journal of Youth and Adolescence, 52*(2), 393–405. https://doi.org/10.1007/s10964-022-01702-5
- Garmany, A., & Terzic, A. (2024). Global healthspan-lifespan gaps among 183 World Health Organization member states. *JAMA Network Open, 7*(12), e2450241. https://doi.org/10.1001/jamanetworkopen.2024.50241
- Gilovich, T., & Medvec, V. H. (1995). The experience of regret: What, when, and why. *Psychological Review, 102*(2), 379–395. https://doi.org/10.1037/0033-295X.102.2.379
- Goldman, D. P., Cutler, D., Rowe, J. W., Michaud, P.-C., Sullivan, J., Peneva, D., & Olshansky, S. J. (2013). Substantial health and economic returns from delayed aging may warrant a new focus for medical research. *Health Affairs, 32*(10), 1698–1705. https://doi.org/10.1377/hlthaff.2013.0052
- Hayford, S. R., & Furstenberg, F. F. (2008). Delayed adulthood, delayed desistance? Trends in the age distribution of problem behaviors. *Journal of Research on Adolescence, 18*(2), 285–304. https://doi.org/10.1111/j.1532-7795.2008.00561.x
- Hochberg, Z., & Konner, M. (2020). Emerging adulthood, a pre-adult life-history stage. *Frontiers in Endocrinology, 10*, 918. https://doi.org/10.3389/fendo.2019.00918
- Hollenbach, J., Schmitz, H., & Tawiah, B. B. (2026). Life-cycle health effects of compulsory schooling. *The European Journal of Health Economics, 27*(6), 1293–1322. https://doi.org/10.1007/s10198-025-01884-2
- Honwana, A. M. (2012). *The time of youth: Work, social change, and politics in Africa*. Kumarian Press. https://doi.org/10.1515/9781565494732
- Hu, N., Chen, K., Ye, L., Liu, H., Cai, D., Zhang, H., & Zhao, Y. (2025). Associations between overparenting and offspring's mental health: A meta-analysis of multiple moderators. *Behavioral Sciences, 15*(9), 1235. https://doi.org/10.3390/bs15091235
- Icenogle, G., Steinberg, L., Duell, N., Chein, J., Chang, L., Chaudhary, N., Di Giunta, L., Dodge, K. A., Fanti, K. A., Lansford, J. E., Oburu, P., Pastorelli, C., Skinner, A. T., Sorbring, E., Tapanya, S., Uribe Tirado, L. M., Alampay, L. P., Al-Hassan, S. M., Takash, H. M. S., & Bacchini, D. (2019). Adolescents' cognitive capacity reaches adult levels prior to their psychosocial maturity: Evidence for a "maturity gap" in a multinational, cross-sectional sample. *Law and Human Behavior, 43*(1), 69–85. https://doi.org/10.1037/lhb0000315
- IHME-CHAIN Collaborators. (2024). Effects of education on adult mortality: A global systematic review and meta-analysis. *The Lancet Public Health, 9*(3), e155–e165. https://doi.org/10.1016/S2468-2667(23)00306-7
- Jørgensen, M., Smith, O. R. F., Wold, B., & Haug, E. (2024). Social inequality in the association between life transitions into adulthood and depressed mood: A 27-year longitudinal study. *Frontiers in Public Health, 12*, 1286554. https://doi.org/10.3389/fpubh.2024.1286554
- Kaeberlein, M. (2018). How healthy is the healthspan concept? *GeroScience, 40*(4), 361–364. https://doi.org/10.1007/s11357-018-0036-9
- Kins, E., Beyers, W., Soenens, B., & Vansteenkiste, M. (2009). Patterns of home leaving and subjective well-being in emerging adulthood: The role of motivational processes and parental autonomy support. *Developmental Psychology, 45*(5), 1416–1429. https://doi.org/10.1037/a0015580
- Knežević, M. (2018). When do we become adults? Review of theory, research and recent advances from an interdisciplinary perspective. *Psihologijske teme, 27*(2), 267–289. https://doi.org/10.31820/pt.27.2.7
- Lebowitz, E. R. (2016). "Failure to launch": Shaping intervention for highly dependent adult children. *Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 55*(2), 89–90. https://doi.org/10.1016/j.jaac.2015.10.014
- Lee, C., & Ryff, C. D. (2016). Early parenthood as a link between childhood disadvantage and adult heart problems: A gender-based approach. *Social Science & Medicine, 171*, 58–66. https://doi.org/10.1016/j.socscimed.2016.10.028
- Lièvre, A., Jusot, F., Barnay, T., Sermet, C., Brouard, N., Robine, J.-M., Brieu, M.-A., & Forette, F. (2007). Healthy working life expectancies at age 50 in Europe: A new indicator. *The Journal of Nutrition, Health & Aging, 11*(6), 508–514. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/17985068/
- Lleras-Muney, A. (2005). The relationship between education and adult mortality in the United States. *Review of Economic Studies, 72*(1), 189–221. https://doi.org/10.1111/0034-6527.00329
- Lundborg, P., Lyttkens, C. H., & Nystedt, P. (2016). The effect of schooling on mortality: New evidence from 50,000 Swedish twins. *Demography, 53*(4), 1135–1168. https://doi.org/10.1007/s13524-016-0489-3
- Lutz, W., Striessnig, E., Dimitrova, A., Ghislandi, S., Lijadi, A., Reiter, C., Spitzer, S., & Yildiz, D. (2021). Years of good life is a well-being indicator designed to serve research on sustainability. *Proceedings of the National Academy of Sciences, 118*(12), e1907351118. https://doi.org/10.1073/pnas.1907351118
- Lynch, M., Bucknall, M., Jagger, C., & Wilkie, R. (2022). Projections of healthy working life expectancy in England to the year 2035. *Nature Aging, 2*(1), 13–18. https://doi.org/10.1038/s43587-021-00161-0
- Matsudaira, J. D. (2016). Economic conditions and the living arrangements of young adults: 1960 to 2011. *Journal of Population Economics, 29*(1), 167–195. https://doi.org/10.1007/s00148-015-0555-y
- Meghir, C., Palme, M., & Simeonova, E. (2018). Education and mortality: Evidence from a social experiment. *American Economic Journal: Applied Economics, 10*(2), 234–256. https://doi.org/10.1257/app.20150365
- Monahan, K. C., Steinberg, L., Cauffman, E., & Mulvey, E. P. (2013). Psychosocial (im)maturity from adolescence to early adulthood: Distinguishing between adolescence-limited and persisting antisocial behavior. *Development and Psychopathology, 25*(4 Pt 1), 1093–1105. https://doi.org/10.1017/S0954579413000394
- Nussbaum, M. C. (2000). *Women and human development: The capabilities approach*. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/CBO9780511841286
- Oesterle, S. (2013). Pathways to young adulthood and preventive interventions targeting young adults. In *Improving the health, safety, and well-being of young adults: Workshop summary* (pp. 147–176). National Academies Press. https://doi.org/10.17226/18340
- Osgood, D. W., Foster, E. M., & Courtney, M. E. (2010). Vulnerable populations and the transition to adulthood. *The Future of Children, 20*(1), 209–229. https://doi.org/10.1353/foc.0.0047
- Panel Study of Income Dynamics. (2019). *Transition into Adulthood Supplement, wave 7, 2017: Questionnaire*. Institute for Social Research, University of Michigan. https://psidonline.isr.umich.edu/TAS/questionnaires/ta17.pdf
- Park, G.-R., & Wu, J. (2026). Boomerang young adults in Seoul, South Korea: Residential pathways, health and social attitudes. *Population, Space and Place, 32*(7), e70360. https://doi.org/10.1002/psp.70360
- Parker, M., Bucknall, M., Jagger, C., & Wilkie, R. (2020). Extending working lives: A systematic review of healthy working life expectancy at age 50. *Social Indicators Research, 150*(1), 337–350. https://doi.org/10.1007/s11205-020-02302-1
- Pelikh, A., Parsons, S., & Crawford, C. (2026). *Long-term consequences of being NEET in early adulthood: Initial findings from the 1970 British Cohort Study at age 51*. UCL Centre for Longitudinal Studies. https://cls.ucl.ac.uk/wp-content/uploads/2017/02/Long-term-consequences-of-being-NEET-Initial-findings-from-the-1970-British-Cohort-Study-at-age-51.pdf
- Risinamhodzi, N., & Mafa, I. H. (2025). ‘Stuck in waithood’: Factors underpinning stress-related challenges among youths in Zimbabwe. *Journal of Humanities, 33*(1), 68–90. https://doi.org/10.4314/jh.v33i1.4i
- Roberts, B. W., Walton, K. E., & Viechtbauer, W. (2006). Patterns of mean-level change in personality traits across the life course: A meta-analysis of longitudinal studies. *Psychological Bulletin, 132*(1), 1–25. https://doi.org/10.1037/0033-2909.132.1.1
- Saito, Y., Robine, J.-M., & Crimmins, E. M. (2014). The methods and materials of health expectancy. *Statistical Journal of the IAOS, 30*(3), 209–223. https://doi.org/10.3233/SJI-140840
- Salomon, J. A., Wang, H., Freeman, M. K., Vos, T., Flaxman, A. D., Lopez, A. D., & Murray, C. J. L. (2012). Healthy life expectancy for 187 countries, 1990–2010: A systematic analysis for the Global Burden Disease Study 2010. *The Lancet, 380*(9859), 2144–2162. https://doi.org/10.1016/S0140-6736(12)61690-0
- Sen, A. (1985). Well-being, agency and freedom: The Dewey Lectures 1984. *The Journal of Philosophy, 82*(4), 169–221. https://doi.org/10.2307/2026184
- Singerman, D. (2007). *The economic imperatives of marriage: Emerging practices and identities among youth in the Middle East* (Middle East Youth Initiative Working Paper No. 6). Wolfensohn Center for Development and Dubai School of Government. https://doi.org/10.2139/ssrn.1087433
- Smith-Hefner, N. J., & Inhorn, M. C. (2020). Introduction: Waithood: Gender, education, and global delays in marriage and childbearing. In M. C. Inhorn & N. J. Smith-Hefner (Eds.), *Waithood: Gender, education, and global delays in marriage and childbearing* (pp. 1–28). Berghahn Books. https://doi.org/10.1515/9781789209006-003
- Sullivan, D. F. (1971). A single index of mortality and morbidity. *HSMHA Health Reports, 86*(4), 347–354. https://doi.org/10.2307/4594169
- Taylor, D., Albers, B., Mann, G., Lewis, J., Taylor, R., Mendes, P., Macdonald, G., & Shlonsky, A. (2024). Systematic review and meta-analysis of policies and interventions that improve health, psychosocial, and economic outcomes for young people leaving the out-of-home care system. *Trauma, Violence, & Abuse, 25*(5), 3534–3554. https://doi.org/10.1177/15248380241253041
- Twenge, J. M., & Park, H. (2019). The decline in adult activities among U.S. adolescents, 1976–2016. *Child Development, 90*(2), 638–654. https://doi.org/10.1111/cdev.12930
- Vigdal, J. S., & Brønnick, K. K. (2022). A systematic review of "helicopter parenting" and its relationship with anxiety and depression. *Frontiers in Psychology, 13*, 872981. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2022.872981
- Wrosch, C., Bauer, I., & Scheier, M. F. (2005). Regret and quality of life across the adult life span: The influence of disengagement and available future goals. *Psychology and Aging, 20*(4), 657–670. https://doi.org/10.1037/0882-7974.20.4.657
- Wu, J., & Grundy, E. (2023). ‘Boomerang’ moves and young adults' mental well-being in the United Kingdom. *Advances in Life Course Research, 56*, 100531. https://doi.org/10.1016/j.alcr.2023.100531
